Сніг і мороз, 1 600 кілометрів за один раз, години на кордоні, сутичка далекобійників… Така була дорога 400+ різдвяних подарунків на західну Україну. Леош Мертвий з колегою Карлом – співробітники Архідієцезії Карітас Оломоуц – привезли подарунки дітям з родин з потребами та до дитячих будинків. Вантажівки – завантажені радістю, дорога – довга. Вже вдесяте..

Десять років тому Ви з керівником Архідієцезії Карітас Оломоуц Вацлавом Кепртом вперше привозили декілька різдвяних подарунків легковим автомобілем. Цього разу це була рекордна кількість – більш ніж 400 подарунків… Як перевозити такий вантаж?

Вантажівка була заповнена подарунками, не було жодного вільного місця. Але за ці роки це вже стало звичайною справою. Всі подарунки святково запаковані, дивують прикордонників. На відміну від минулих років, цього разу все проходило дуже добре, на українському кордоні був один військовий, який розпакував один подарунок.

Яка була дорога?

Ми з Карлом мінялися, тому що одна людина таку довгу дорогу за один раз не осилить. Ми завжди їздимо перевіреними трасами, в основному головними дорогами, де вони в хорошому стані.

Навігатор хоче нас вести коротшою дорогою, але там безліч дір, іноді вони досягають  двадцяти сантиметрів, а коли вони залиті водою або засипані снігом, людина їх не бачить і наїде на них…Ми би там залишили колеса. Та довша траса одначе буває швидшою.

Що Ви повинні враховувати з кожним роком?

Ми маємо все для зими: в автомобілі маємо ковдри, дві постелі і газове опалення. Ми їдемо переважно до цивілізації, в Україні вже не так, як раніше, що людина могла не отримати допомоги, єдине виключення – дорога через Карпати, де в ночі найважче, так що там ми не могли лишитися заночувати. Більше того, коли ми перевозимо різдвяні подарунки, нам требе доїхати якнайшвидше, щоб дорогою нас не обікрали. Це стається як в Україні, так і у нас. Також кожен рік ми стикаємося з корупцією. Вона всюди – між прикордонниками, поліцією. Не має сенсу з ними домовлятися. Кілька років тому ми збунтувалися і сказали: «Веземо подарунки вашим дітям і ви ще хочете від нас гроші?».  А прикордонник на це сказав: «Особисто моїм дітям ви нічого не везете!» Корупція там була завжди, і, мабуть, буде завжди.

А чи було щось, що вас здивувало дорогою?

Так, наш автомобіль. Почав барахлити стартер, Бендикс стартера перестав крутитися. На жаль, це сталося тоді, коли в Україні був сильний мороз. Машина охолола и не заводилася. Найгірше було завжди зранку. Ми звертали велику увагу на місуе паркування, мали затримуватися на пагорбах, щоб в найгіршій ситуації ми б могли завести авто. Протягом дня ми не вимикали мотор або вимикали тільки тоді, коли була в цьому потреба.

А що кордон? Ви згадували про кількагодинне очікування і сутичку…

Коли їхали туди, ми чекали на кордонні 6 годин, а назад, на кордоні зі Словаччиною, аж 12 годин. Але у когось можуть здати нерви. Два далекобійники почали обганяти один одного. Набилися з вантажівками до сканеру, але вони були так близько, що застрягли і заблокували вхід. Потім дехто з них вискочив з авто і вони зчинили бійку. Один з них був повільніший і поки він йшов назад до авто, другий швидко сів в кабіну і поїхав.

Це має бути важко… Коли Ви повертаєтесь додому, чому найбільш радієте?

Подарунки веземо в Україну прямо перед святами, ми не знаємо що станеться з вантажівкою, тому що вона вже має свої роки, так що ми трошки хвилюємося, щоб на свята вже дістатися назад додому.

Кароліна Опатрілова, Архідієцезія Карітас Оломоуц