24. ledna_foto

Історія почалася більш ніж десять років тому кількома подарунками, які везлися легковим автем хлопцям з українського дитячого будинку. «Ідея зробити дітей щасливими, потішити їх, а одночасно допомогти, прийшла до мене в автомобілі, коли ми поверталися з однієї поїздки», – згадує Вацлав Кепрт керівник Архідієцезії Карітас Оломоуц. З того часу кількість різдвяних подарунків від чеських дарувальників збільшується. Цьогоріч був рекорд, вантажівка привезла більш ніж 400 коробок подарунків для дітей? До яких родин потрапили подарунки? Яким способом допоможуть їм? Україна тоді і зараз? Про це та інше з Вацлавом Кепртом…

Кілька днів тому Ви повернулися з України, де роздавали дітям різдвяні подарунки. Як би ви порівняли поїздки і допомогу людям в Україні тоді і сьогодні?

Я їжджу в Україну вже більш ніж 15 років, але «Карітас» там вже допомагав протягом багатьох років. Коли ми перетинали кордон, українці спочатку створювали нам величезні проблеми: ми заповнювали безліч паперів, ми не розуміли їх, а вони – нас. Тоді ще не було GPS-навігації, ми їздили з мапою та компасом, не було там жодних знаків, ми не знали, де знаходимося, тому запитувалися на дорогу у місцевих жителів. Там не було автозаправок, тому дизель купувався біля дороги з каністри, і ніхто навіть не питав звідки він взявся. Сьогодні ситуація в Україні в багато чому покращилася, але в дечому, навпаки, знову погіршилася. Відбувається будівництво, відремонтували дороги, але з другої сторони ще 15 років тому ми купували 1 гривню за більш ніж 5 чеських крон, а зараз нам вистачить 95 галерів (аналог копійки).

Як зараз живуть українці?

В Україні підвищилися ціни, подорожчала електроенергія, оренда та продукти, але зарплатня та пенсії залишилися дуже низькими. Парадоксально, але зараз більшість людей знаходиться за межею бідності. Один з найголовніших факторів такої ситуації – є війна на сході України, яка забирає гроші, які б могли йти на розвиток країни і покращення людського становища. Країна намагається забеспечити військо, щоб воно могло протистояти агресії зі сторони Росії. Надалі панує там корупція та алкоголізм. Алкоголь там дешевий і тому людям легше випити пляшку, ніж справлятися з важкою ситуацією… А з корупцією ми стикаємося ще з того часу, як почали допомагати в Україні. Під час правління Януковича, корупція стала офіціальним методом управління. Зараз намагаються побороти це безчинство, здійснюється реформування поліції, законів, самоврядування, державного управління. Відбувається багато змін і для звичайної людини стає важко в цьому швидко зорієнтуватися. Всі попередні режими, починаючи з царського, завжди мали когось «могутнього та мудрого», того, хто вирішував все за людей. Люди не звикли приймати рішення та нести за себе відповідальність. Це наче біг на довгу дистанцію, в решті решт, подібні проблеми вирішуємо і ми в Чехії, але там ситуація кардинально інша.

Ви роздавали подарунки не лише в «Карітасах» та дитячих будинках, а також возили їх дітям, що хворіли та не могли прийти особисто. Ви потрапляли прямо до них додому. Як це було?

Коли людина їде дорогою по містам, так вона говорить: «Тут майже так само, як і у нас, тільки дороги гірші». Це лише так здається. Є великий розділ між тим, як живуть люди в місті та на селі. В містах є набагато більше можливостей, там більше грошей. В селах єдиною вигодою є те, що кожний має щось трохи свого, щоб міг вижити. Але! У нас у Чехії ми вже не звертаємо уваги, що вода йде з крану, що ми маємо пральну машинку, телевізор, а в цілому домі є розетки та інтернет… В Україні ви можете потрапити до кімнати, яка одночасно є кухнею, спальнею, вітальнею та ванною кімнатою. У селі житлові кімнати іноді знаходяться всього лише через коридор, з’єднаний з сараєм, такого в Чехії вже не побачимо. Або біля дому знаходиться криниця, але всередині немає каналізації.

Одна пані опалювала приміщення пічкою – єдине джерело тепла. Коли вона готує їсти в домі тепло. Але зараз газ дорогий, тому з цим також проблема. Також я бачив іржаву каструлю, в якій просвердлили залізну трубку, а з неї горів газ. І це все стояло посеред приміщення на підлозі. Багато людей в Україні живуть в дуже скрутному становищі, в таких, яких наше покоління, особливо молодь, взагалі не може уявити.

Але також там велика кількість замодних людей. Нажаль, там взагалі не розвинутий середній клас, на якому стоїть економіка кожної західної країни.     

Коли ви в такі умови привозити різдвяні подарунки, що це означає про тих дітей?

По-різному. Подарунки доставляємо в бідні родини, дуже часто багатодітні, де батьки у них – інваліди або хворі, тож родина немає грошей. Це велике нещастя. Діти в цих сім’ях не потерпають емоційно, бо мають матір чи батька, які їх люблять. У цих випадках подарунок означає передусім гуманітарну допомогу. Радість, яку діти отримують з нових речей, яких би вони вдома не змогли б отримати, або тільки у виняткових випадках – це різдвяний бонус. Я розмовляв з їхніми батьками, бабусями та дідусями і вони говорили: «Дякуючи тому, що діти отримали одяг та взуття, нам залишаться гроші на оренду, газ, їжу – на все те, що потребуємо для життя».

Натомість діти в дитячих будинках, які потребують не так матеріальну допомогу, як матір та батько. От щойно ми розмовляли з хлопцями із дитячого будинку в Бортниках, ці шістнадцятирічні хлопці нас питали: «Яку мають мотивацію люди, що купують і надсилають їм подарунки, чому вони так роблять?» І я їм розповів, що часто ці люди зовсім не заможні (особисто знаю деяких), вони самі економлять, щоб допомогти комусь іншому, потішити когось… Вони це роблять тому, що вони милосердні, мають любов до людей, деякі – через любов до Бога. Хоч вони і не зустрічаються особисто з дітьми, вони хочуть висловити свою відповідальність за долю людини, де б вони не були. Це звучить як кліше, але так воно і є. Це – подарунок конкретної родини конкретній людині, який ми передаємо особисто.

І що хлопці думають про це?

Вони від мене знають, що ті, хто посилає подарунки, питають, як у них справи, чи я їх знаю, як добре вони навчаються і як їм допомогли подаровані речі. А хлопці говорять, що як тільки вони почнуть заробляти власні гроші, так вони обов’язково комусь допоможуть, хто буде цього потребувати. Що вони будуть продовжувати цей добрий вчинок, цю допомогу. Це просто фантастично!

Коли Ви з ними розмовляєте, що це особисто Вам дає?

Я ці зустрічі не сприймаю як роботу і часто при них я не можу стримати емоції, так що іноді і для мене це важко… Коли я згадую, наприклад, одинадцятирічного хлопця з Лопатину, який через сильні морози не міг ходити до школи, бо не мав тепле взуття… А коли потім був у школі, декілька разів йому ставало погано з голоду. Це дійсно жахливо. Він дома піклувався про хвору матусю, маленьке господарство та садочок, і при цьому він мав найвищі оцінки. Найбільше за все він хотів теплий одяг та взуття. І вони дійсно до нього прибули в подарунку. Коли він його розпакував, він просто світився від радості. Я стояв напроти нього і відчував величезну повагу до нього. За ці роки я бачу, які діти зростають, деякі вже зовсім дорослі і створюють свої родини, багато з них мають хороші успіхи в навчанні, інші – вже мають роботу. Я радію, що ми з « Архідієцезії Карітас Оломоуц » їм допомогли. Це має сенс. Так само, як багатолітня співпраця з нашими українськими партнерами – за ці роки ми їм надали гуманітарну допомогу, фінансову, мотивацію, поради, щоб вони не повторювали помилки, які ми самі робили у нас.

За цей час Ви чули та бачили величезну кількість історій, чи може Вас ще щось здивувати?

Завжди може. І це – конкретні ситуації цих людей. Ви сидите з ними та проживаєте з ними цю безнадію. Наприклад, ми були в гостях у пані, яка працює в Польщі, де доглядає за будинком. Вона має чотирнадцятирічну дочку з атрофією мозку, її стан буде тільки погіршуватися. Вони зустрічаються тільки чотири рази на рік по одному тижню. За дівчиною доглядає дідусь, який старіє…

Це звучить абсурдно, ця жінка піклується про чужих людей в іншій країні і не може бути поруч з хворою донькою…

Так, вона нам говорила: «Не заплатиш за газ – його тобі відріжуть. Не заплатиш за оренду – тебе виселять. Що я ще маю робити, якщо в Україні я не можу отримати роботу?» Я це розумію, але разом з цим відчуваю, як це жахливо, що вона не разом з донькою.

Система охорони здоров’я в Україні застаріла, там не має великої кількості послуг, які зараз ми маємо в Чехії. Ми часто не цінуємо цього. І це ще одна причина допомагати людям беспосередньо в Україні, створювати їм дома можливості, щоб вони не мусили їздити заробляти за кордон.

Ви зустрічаєтеся з дітьми, дорослими, літніми людьми. Як Ви сприймаєте Україну, людей там?

Я їх люблю. Вони іноді більш відкриті, ніж ми. Вони гостинні і, головне, незважаючи на всі ці жахіття, у них більша національна гордість. Вічно їх хтось розривав на шматочки: росіяни, татари, поляки, угорці, німці… Україною завжди хтось торгував або грабував її. Приблизно 8 мільйонів людей загинули через штучно створений голодомор за часів правління Сталіна.

Українці більше прив’язані до своїх цінностей та традицій, ніж ми.  Вони зазвичай одягають вишиванки і показують, що вони українці і пишаються цим. Вони не соромляться своїх традицій і звичаїв, більше дотримуються традиційних християнських цінностей. Я хвилююсь, щоб в майбутньому це споживче мислення і стиль життя не відгукнулись так, як це значною мірою сталося з нами. Не дивлячись на всі проблеми – це країна, яка може нас багато в чому збагатити. Я дуже хочу, щоб там покращилася ситуація і щоб вони могли бути вільними. І я від всього серця їм це бажаю.

Кароліна Опатрілова

Leave a Comment