Z_16

Україна – більше ста тисяч свічок, що мерехтять у темряві, у тиші на площі перед зарванецьким собором. До віруючих промовляє вищий архієпископ Святослав Шевчук, а після нього – оломоуцький архієпископ Ян Граубнер. Слова, що надихають, слова, які пронизують думку. Таке сталося вперше – під час національного паломництва в Зарваниці закордонний гість промовляв до місцевих мешканців їх рідною мовою. Архієпископ Ян Граубнер вперше відвідав міста, де розгорнула свою діяльність Архідієцезія Карітас Оломоуц. Дитячий будинок для хлопчиків в Бортниках, їдальню для нужденних дітей в Лопатині й Карітас Коломиї та Тернополя. Паломництво архієпископа тривало з 11 до 17 липня.

Цьогоріч в Зарваниці паломництво приурочили 30-літтю виходу Української греко-католицької церкви з підпілля й уже традиційно – молитві за мир в Україні а також молитві за мир в Україні. Дорогою до місця паломництва Зарваниця ніби ховалася від команди Карітас та архієпископа. На задньому сидінні машини лежала мапа, велика мапа, вона могла б бути й настінною. Коли співробітники Карітас її розгорнули, Україна розкинулася на всю ширину авто. Але навіть так знайти Зарваницю не вдалося. Тому, коли її все-таки вдалося знайти, це стало ще більшим досвідом.

«Mене вразила передусім сила й розмах релігійного життя. Велике паломницьке місто з’явилося перед нам наче дякуючи диву. І я не маю на увазі лише церкви й будинки, а й тисячі паломників, які з’їжджаються сюди з цілої країни, багато з них можуть йти пішки по 5 днів. Багато молоді, чудова організація. Все це з’явилося, дякуючи пожертвам і волонтерській праці. І це все в країні, яка потерпає від окупації й війни, відсутності робочих місць і міграції збіднілих людей», поділився своїми враженнями архієпископ Ян Граубнер. Одна свята меса змінювала іншу, вищий архієпископ Святослав Шевчук відповідав на запитання молоді й проникливо проповідував перед багатотисячним натовпом віруючих. Під час головного нічного богослужіння, коли темний простір перед церквою освітився сотнями свічок, Архієпископ Ян Граубнер виголосив проповідь до віруючих їх рідною мовою. Люди надзвичайно високо це оцінили  багато з них потім звернулися до нього, щоб отримати благословення.

Виступ архієпископа Яна Граубнера українською мовою

Зарваниця це осяяння

За легендою, колись в Зарваниці біля цілющого джерела заснув монах-пустельник. І у сні до нього явилась ікона Діви Марії. І те раптове пробудження, виривання зі сну – зарваниця, команда Каріти разом з архієпископом намагалась якось уподібнити, перекласти. «Я весь час над цим думав, і тепер знаю. Це означає осяяння», вже на другий день влучно зазначив архієпископ.

В Україні команда Карітас разом з архієпископом подалися шляхом служіння ближнім та нужденним. Як зауважив архієпископ, літургія є важливою, але також дуже важливим є втілювати Євангеліє в життя. І коли люди спостерігають за діяльністю Карітас, вони це розуміли.

«Дійсна допомога церкви корінням йде від близькості між людьми, і після паломництва Україною я маю багато нового досвіду: храм в Зарваниці заклав співдружність для окремих землевласників в селах, щоб при спільному продажі молока вони отримували вдвічі більше грошей і не залишали свої рiдні місця. Дитячий будинок в Бортниках для тридцяти неблагополучних хлопчикі, в якому панує активнe релігійнe життя та родиннa атмосферa, був заснований за рахунок пожертвувань та їх власної праці, яка допомагає їм заробити собі на хліб. Організація в Лопатині, яка готує обіди для сорока вбогих дітей. В деякі дні там добровільно працює бабуся, яка сама виховує п’ятьох онуків, і вони живуть лише з її куцої пенсії й того, що час від часу вдається заробити. Віра, яка виявляється в любові, має надзвичайну силу.»

У Лопатині

Дорогою любові, допомагати нужденним

Дитячий будинок для хлопчиків, село Бортники. Притулок був заснований 15 років назад спільністю Miles Jesu (Мілес Єсу), на той час там знаходилось близько тридцяти хлопців. Потім туди на заміну прийшов новий керівник Руслан Марків. Та з заміни, зрештою, постала його життєва місія, і йому вдалося в цьому дитбудинку подарувати нещасним хлопцям нову родину, а разом з тим і майбутнє. Цей дитбудинок з самого початку його існування підтримує Архідієцезія Карітас Оломоуц (АСНО). «Спочатку все було в одній будівлі, у підвалі, тісне житло, їдальня, кухня, душі й туалети, школа, капличка… Хлопці були змушені спати і крихітних кімнатках, через вологу та плісняву там ніколи не вдавалося навести порядок. В кухоньці площею 2.5х5 метрів готувалась їжа для тридцятьох людей й господарську худобу. У вікнах були шматки скловати замість ізоляції, аби не було таких протягів усередині», розказує директор АСНО Вацлав Кепрт. Але попри все це він знав, що там добре обходяться з дітьми, і вірив, що ця справа буде розвиватись і надалі. Так і сталося. На відміну від інших державних установ, де й дотепер перебуває близько 300-400 дітей.

Дітям з моральними травмами (хтось з них залишився без батьків, інші сильно постраждали від насилля чи зловживання), які перебувають в державних дитбудинках, дуже складно надати достатньо допомоги. «В держустановах неможливо задовільнити емоційні потреби стількох дітей, їм сильно бракує соціальних навичок. Вони не здатні забезпечити себе їжею, щось приготувати, купити, вони не можуть домовитись з іншими. Також там панує обмежуючий режим. В дитбудинку у Бортниках все інакше. Дуже схоже на родину. Хлопці тут мають достатньо свободи, вони можуть коли завгодно піти до села, до самого дитбудинку постійно приїздять гості та відвідувачі, хоча тут теж є певний режим і вони багато працюють», продовжував Вацлав Кепрт. Хлопці багато роблять по господарству, вирощують картоплю, роблять сік, займаються бджільництвом, доглядають за домашніми тваринами. Допомагають кухарці з приготуванням їжі, прибирають разом з вихователями. Дитбудинок існує за рахунок власної діяльності та пожертв. На території знаходиться будівля з кухнею, їдальнею, житловими приміщеннями та каплицею. А старий будинок перебудували в школу з волонтерською підтримкою. Будівлі оточує великий сад.

На думку Вацлава Кепрта надзвичайно важливим є те, що хлопці здатні самі про себе потурбуватися. «Вони навчаються, працюють, подекуди все разом. Деякі з них мають подруг, один навіть збирається одружуватись. Вони пристосовані до життя, і це дуже важливо», наголосив пан Кепрт.

З хлопцями в Бортниках

Наступною зупинкою був Карітас Тернопіль. АСНО надавала підтримку цій організації з самого початку її існування, і продовжує підтримувати й дотепер. Тернопільці надають інвалідам домашню допомогу, відвозять їм їжу зі своєї соціальної їдальні, яку вони забезпечують з власних полів. Надають також і паліативну допомогу. Також існує система соціального таксі, коли спеціально обладнане авто перевозить знерухомлених людей чи людей в інвалідних візках. «Оскільки ця послуга виявилась дуже потрібною, ми проводимо подальші благодійні збори, щоб соціальне таксі продовжувало своє існування», пояснив директор тернопільської Карітас Андрій Марчук. В Тернополі також є фізіотерапія, пральня для інвалідів, вони намагаються надати малозабезпеченим їжу та одяг. Допомагають молоді та дітям з малозабезпечених сімей, які тут навчаються готувати, працювати з комп’ютером, вони відвідують спортзал і т.д. Тернопільці також підтримують пацієнтів з душевними хворобами чи будь-якою інвалідністю за допомогою терапій та воркшопів. Наприклад Оленька виготовляє шапочки для маленьких сніговиків. Сергій постійно пише вірші, які відображують його душу. У своїх 23 роки він вже видав 3 збірки поезій.

Сьогодні не втрачай можливість полетіти,

Бо все життя цінує тільки той,

Хто кожен день не забуває жити,

Коли в очах його, лиш сум і кров.

Сьогодні треба, щоб його прожити,

Коли живеш, не витрачай хвилину,

Бо день, його за гроші, не купити,

А потім ніч, до неї серце лине.

(Сергій Пенов)

Створити систему підтримки для допомоги іншим АСНО вже багато років назад допомагав Карітас Коломиї. Тамтешнє керівництво й персонал настільки розважливі, що в їх конференц-залі ви зможете знайти диплом «Найкраща некомерційна організація року». І вони на цьому не зупиняються. Стіни приміщень обклеєні великими плакатами з планами на майбутнє. Скоро буде добудована нова школа. «У підвалі буде школа для учнів до 4 класу, а на першому поверсі – дитячий садочок. Все мало б бути готове до кінця серпня», вказує директор Карітасу Коломиї Сергій Трифяк.

Коломийці надають домашню допомогу, піклуються про людей з інвалідністю, про дітей та молодь з малозабезпечених родин, а також про переселенців, які змушені були тікати від військового конфлікту на сході країни.

Поле й кози – шматочок дому для Дарини та її мами.

В 2014 році Дарина разом з мамою були змушені полишити свій дім на сході України. І вони дотепер не повернулися назад. Та незважаючи на це вони не втрачають надію. Вони обробляють невелику ділянку неподалік від Коломиї та вирощують кіз, прямо як колись, ще вдома. Окрім цього, Дарина відвідує театральний гурток та музичну школу. Надія ще є…

Карітас Коломиї наразі займає відремонтовану двоповерхову будівлю неподалік від центру міста. До цього вони займали старий будиночок на околиці. Тепер він теж був відремонтований і зараз це місце для ночівлі для більш ніж 20 безхатьків. Тут вони можуть не лише переночувати, але також помитися й випрати свій одяг. «На першому поверсі ми плануємо також зробити ще простір для жінок, які раптово опинилися в скрутній ситуації, наприклад якщо вони були змушені тікати від домашнього насилля чи чогось подібного», поділився подальшими планами Сергій Триф’як.

Архідієцезія Карітас Оломоуц намагається таким чином підтримувати українських партнерів, щоб вони в результаті могли самі собі допомогти. І їм це насправді вдається. Наприклад, Карітас Коломия знайшла союзників у міській раді, які зараз надають важливу підтримку. «Раніше ми запрошували до Чехії наших партнерів та політиків з України. Таким чином тут збиралися директори Карітас, старости, старші медсестри та інші. У нас був тісний взаємозв’язок, ми взаємно надихали одне одного, що призводило до набагато ліпшої співпраці та підтримці соціальних організацій та установ охорони здоров’я», відзначив керівник Архідієцезії Карітас Оломоуц Вацлав Кепрт.

Кароліна Опатрілова, Архідієцезія Карітас Оломоуц

Фото: К. Опатрілова, К. Новодворська

Leave a Comment